Ефективність прокінетиків при лікуванні функціональної диспепсії

Метааналіз на основі  25 рандомізованих контрольованих досліджень (РКД), до яких було включено 4473 пацієнтів, яких лікували 6 різними прокінетиками або плацебо
Мета дослідження: оцінити порівняльну ефективність прокінетичних засобів для лікування ФД.
Метод: Усі препарати по результатах рандомізованих контрольованих досліджень були оцінені по показнику SUCRA (Surface Under the Cumulative Ranking curve) — це числове значення (у відсотках від 0% до 100%), яке показує, наскільки ефективним/безпечним є препарат у порівнянні з іншими.
Значення SUCRA коливається від 0% до 100%:

• 100% — лікування майже напевно найкраще;
• 0% — найгірше серед усіх.

Чим вище SUCRA, тим вища ймовірність, що препарат є одним із найефективніших.
Результати:

1. Метоклопрамід з тримебутином показали найкращі результати згідно під кумулятивних розрахунків (SUCRA).Метоклопрамід (92,5%), тримебутин (74,5%).
2. Терапевтична ефективність метоклопраміду суттєво не відрізнялася від такої для тримебутину (ВШ: 1,32, 95% достовірний інтервал: 0,27-6,06)
3. Показники Метоклопрамід та тримебутину значно перевищують аналогічні показники мосаприду (63,3%), домперідону (62,9%), ітоприду (32,4%).

Висновки:

• Метоклопрамід, тримебутин, мосаприд та домперидон показали кращу ефективність для лікування функціональної диспепсії.
• Враховуючи побічні ефекти, пов’язані з метоклопрамідом або домперидоном, рекомендовано лише короткочасне застосування цих препаратів.
• Кращою альтернативою для лікування є тримебутин (SUCRA 74,5%) чи мосаприд (SUCRA 63,3%)

ДОКЛАДНІШЕ

Фармакологічні властивості тримебутину та N-монодезметилтримебутину

Автори: Ф. Дж. Роман Дослідницький інститут Jouveinal/Parke Davis, Fresnes Cedex, Франція 06.1999

Экспериментальна модель по локальному зняттю больового синдрому
Тримебутин продемонстрував високу анальгезуючу ефективність при болях в животі у людей. Щоб краще зрозуміти механізм його дії, був досліджений вплив препарату на моделях місцевої анестезії у тварин in vivo. Тримебутин малеат конкурентно витісняв [³H]батрахотоксин зі зв’язуючого сайту потенціалзалежних натрієвих каналів, розташовані в клітинній мембрані нейронів з афінністю, подібною до афінності бупівакаїну. [³H]батрахотоксин — це радіоактивна (тритієва) мітка батрахотоксину, яку використовують у біохімічних експериментах для кількісного визначення спорідненості різних сполук (в даному дослідженні тримебутину) до місця зв’язування в потенціал-залежних натрієвих каналах.
ТМБ продемонстрував місцеву анестезуючу активність, яка в 17 разів сильніша, ніж у лідокаїну у дослідження In vivo, при тестуванні на рогівковому рефлексі кролика. Рогівковий рефлекс або «корнеальний рефлекс» використовується для оцінки швидкості анестезії та її тривалості після її застосування. Це репрезентативний метод для апроксимації ефективності анестетика

Отримані дані демонструють, що тримебутин (ТМБ) і особливо його метаболіт тримебутин малеат — мають потужний анальгетичний ефект. Це забезпечує два клінічні напрямки застосування препарату:

• Анальгетичний / нейропротективний ефект при функціональних розладах травного тракту — для полегшення абдомінального болю у людей, зменшення передачі больових сигналів від кишкової стінки та потужного зниження вісцеральної чутливості
• Потенціал застосування як селективного анестетика (загалом зовсім інша фармакологічна індикація) — через значно вищу потужність порівняно з лідокаїном та меншу токсичність щодо іонних каналів. Це відкриває нову нішу для препарату: від ін’єкційної/аплікаційної анестезії до опіоїдно-незалежного контролю болю в клінічних ситуаціях що цього потребують

Висновок: тримебутину малеат має місцеву анестезуючу активність, яка в 17 разів сильніша порівняно з лідокаїном.
ДОКЛАДНІШЕ

Порівняльна безпека та ефективність тримебутину та мебеверину в лікуванні синдрому подразненого кишківника. Мультицентрове подвійне сліпе рандомізоване дослідження

Автори: Шаффштайн, В.; Паніжел, М.; Люетке, К. Франкфурт Німе́ччина 1990
Comparative safety and efficacy of trimebutine versus mebeverine in the treatment of irritable bowel syndrome. A multicenter double-blind study Schaffstein, W.; Panijel, M.; Luettecke, K
Мета дослідження: Безпеку та ефективність тримебутину малеату, агоніста опіоїдних рецепторів периферичної дії, порівнювали з мебеверином гідрохлоридом, спазмолітиком у лікуванні 199 пацієнтів із синдромом подразненого кишківника (СПК).

Дизайн: Пацієнти, відібрані за системою оцінювання Круїса, були рандомізовані на дві групи для отримання або 200 мг тримебутину, або 135 мг мебоцінювалися еверину в умовах подвійного сліпого дослідження тричі на день протягом 28 днів.
Симптоми СПК щотижня.
Результати:

• Після чотирьох тижнів активного лікування частота щоденних епізодів болю в животі значно зменшилася (P = 0,0001) у групі тримебутину порівняно з групою мебеверину.
• Тримебутин також перевершував мебеверин щодо зменшення тривалості болю протягом дня (P = 0,001) та кожного окремого епізоду (P = 0,04).
• Наприкінці дослідження тримебутин значно покращив знеболення при болях внизу живота (P = 0,04) та дифузному болю (P = 0,01). Більшість вторинних симптомів синдрому подразненого кишечника (СРК) також полегшувалися на фоні прийому тримебутину.

Висновки авторів: Обидва препарати загалом добре переносилися. Вища ефективність тримебутину може бути пов’язана з його активністю в більшій кількості підгруп пацієнтів із СПК через інший механізм дії опіат-опосередковану регуляцію моторики шлунково-кишкового тракту, тоді як мебеверин активний лише у певних типів пацієнтів із СПКК із домінуванням спазму .
ДОКЛАДНІШЕ

Порівняльна ефективність тримебутину та мебеверину при лікуванні синдрому подразненого кишківника 01.2014

Автори: М.З. Рахман 1, та ін кафедра гастроентерології, Медичний університет Бангабандху (BSMMU), Дакка, Бангладеш.
Дизайн: Проспективне рандомізоване клінічне дослідження. Порівнювалась ефективність та безпека тримебутину 100 мг двічі на день з мебеверином 135 мг двічі на день.
Брали участь 140 пацієнтів з СПК обох статей віком від 15 до 60 років. Тримебутин та мебеверин використовувалися в окремих групах з паралельним дизайном на базі відділення гастроентерології Медичного університету (BSMMU) з червня 2010 року по грудень 2011 року.
Валідований інструмент IBS-QOL для дослідження складався з 34 питань, що використовувалися для оцінки покращення якості життя пацієнтів до та після лікування.
Оцінка проводилась по 5 системі, де 1-найкраще самопочуття та відгук, 5 – найгірше. Тобто сумарно більша кількість балів означала гіршу якість життя у пацієнтів в процесі лікування та після нього.
122 пацієнти завершили дослідження. У цьому дослідженні після 6 тижнів терапії покращення симптомів було статистично значущим. Середній бал якості життя до лікування становив 103 у групі тримебутину та 106 у групі мебеверину. Після 6 тижнів лікування середній бал становив 82 у групі тримебутину та 95 у групі мебеверину, що свідчить про статистично значуще покращення в обох групах. Різниця між двома групами також була значною. Під час дослідження у жодного пацієнта не спостерігалося погіршення симптомів та побічних ефектів терапевтичних засобів.

Результати:
Покращення клінічних симптомів у групі тримебутину було кращим, ніж у контрольній групі.
У контрольній групі пацієнти потребували додаткової дієти та відмічали погіршену якість життя порівняно із групою тримебутину (бали оцінки тривожності, самопочуття, соціальних взаємодій).
Не було виявлено серйозних побічних ефектів в жодній з груп протягом періоду лікування.

Висновок: Тримебутин малеат ефективніше покращує якість життя пацієнтів із СПК порівняно із мебеверином.
ДОКЛАДНІШЕ

Вплив тримебутину на функцію товстої кишки у пацієнтів із хронічним ідіопатичним запором:

Дизайн: подвійне сліпе плацебоконтрольоване кросоверне дослідження.
Bassotti G. та співавт. (1993) Подвійне сліпе плацебоконтрольоване дослідження
Подвійне сліпе перехресне дослідження впливу тримебутину на функцію товстої кишки було проведено за участю 24 пацієнтів з хронічним ідіопатичним закрепом. Було виміряно частоту випорожнень, час проходження через товсту кишку та електричну активність товстої кишки. Їх розділили на групу пацієнтів із запором та «нормальним» часом проходження (менше 40 годин) (n = 12) та іншу групу пацієнтів із запором та «затримкою» часу проходження (більше 40 годин) (n = 12).
Пацієнти: 24 дорослих із діагностованим хронічним ідіопатичним закрепом.
Дозування: 200 мг TM / добу.
Контроль: плацебо (місяць TM, місяць – плацебо, потім кросовер).
Основні результати:

• У пацієнтів із подовженим транзитом у товстому кишківнику (≥ 40 год): середній час транзиту скоротився з 105 ± 19 год до 60 ± 11 год при прийомі тримебутину (p < 0.05), тоді як при прийомі плацебо показники не змінювалися (103 ± 17 год → 95 ± 10 год).
• У пацієнтів із тривалістю транзиту в товстому кишківнику в межах норми (> 40 год – ні): при прийомі тримебутину не було відмічено статистично значущих змін
• Частота дефекацій суттєво не відрізнялася при прийомі тримебутину та плацебо (ефект плацебо), проте міоелектрична активність (кількість пропульсивних серій високочастотних імпульсів, які відповідають за перистальтичні скорочення і просування вмісту) у товстій кишці зросла на 65 % у пацієнтів із затримкою транзиту (p < 0.05)

Висновок: прийом тримебутину 200 мг/добу здатен відновити нормальну моторну активність у пацієнтів із хронічним запором за умови підтвердженого відкладеного транзиту; це демонструє цільову дію препарату на фізіологічні порушення.
ДОКЛАДНІШЕ

КЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПО ПРЕОЛІЦІ
(ТРИМЕБУТИНУ МАЛЕАТУ)

Монотерапія тримебутину малеатом для лікування функціональної диспепсії: багатоцентрове, рандомізоване, подвійне сліпе плацебо-контрольоване проспективне дослідження

08. 07. 2020

Автори: Янніс Кундурас, Еммануель Гавалас та ін.
Багатоцентрове дослідження за участю медичних факультетів університетів та клінік в Греції, Туречинні, Румунії, Польщі, Йорданії та ін.

Було проведено багатоцентрове, рандомізоване, подвійне сліпе, плацебо-контрольоване, проспективне дослідження, в якому взяли участь 211 пацієнтів з ФД. Учасників було рандомізовано в дві групи

1. 109 пацієнтів для отримання ТМ ( тримебутину малеату) 300 мг двічі на день
2. 103 пацієнти для отримання плацебо двічі на день

Дослідження тривало протягом 4 тижнів. Для оцінки полегшення симптомів диспепсії використовувалася шкала для оцінки важкості диспепсії Глазго (GDSS).Групи не відрізнялися за демографічними даними та даними медичного анамнезу. Було виявлено статистично значуще зниження показника GDSS для групи тримебутину малеату між першим (2-тижневим) та останнім (4-тижневим) візитом ( p -значення = 0,02). Сцинтиграфія з колоїдною напівтвердою сумішшю 99 mTc-Tin показала, що ТМ значно прискорює гастроезофагальну нормалізацію регургітації через 50 хвилин після прийому препарату.
Була зареєстрована медіана спорожнення 75,5% у групі TM,( p = 0,036), та скорочення періоду затримки їжі в шлунку.

ДОКЛАДНІШЕ